Виталия

 

Krótki film o Witalij

Kto widział piekło, ten normalność ceni,

A dany jej uśmiech,  uzna jako raj na ziemi  .

Słów miłych, za nieba przychylny dostatek,

Za brylant wspaniały - darowany kwiatek.

Bo kiedy z Gradów ostrzelano niebo,

Pisała do mnie - wiesz czego mi trzeba?
Normalnych relacji, zbrodni zapomnienia,
Żyć w takim świecie, gdzie przemocy niema.

Lecz dzielnie ze schronu wychodziła co ranka,
Pisała mi potem, tam jedzie furmanka...,
a obok na ziemi jakiś truposz leży..., 

pewnie ubity z rosyjskich moździerzy. 

Dalej tam w tle samolot znów leci...

Na pewno zabijać ukraińskie dzieci...

Wtem świst donośny , głosił o ostrzale...

.. ja tu żyć już nie chcę, zabiją mnie Paweł...

Jej wtedy mówiłem, nie bój się i schowaj,
Od pędu rakiety oberwie się  głowa..
Chciałem tą jej grozę w prosty żart obrócić, 

Żeby się mniej bała i jej strach ukrócić.  

Potem wyjechała, bo tam republika,
Dziwna jakaś i obca- prorosyjska klika.
Czas jakiś z dziewczyną nie było kontaktu,
Potem znów pisała, znowu pełna taktu.

I kiedy w Sylwestra nocy tak  gwarzylim,
Spytałem się Witali, o coś w pewnej chwili.

Dlaczego wtenczas narażała życie...

wychodzą ze schronu, nie miłe Ci życie? 

Czy może w tobie patriotyzm wielki,
By zdać mi relację , dla świata co wielki?

Lecz ona zamilkła, łzą pokryła oczy,

Nie dla tego Pawle, tyś mnie zauroczył...

Po chwili znów rzekła, to ja ci coś opowiem,
Już od dawien dawna kochałam się w tobie.
Twoje ciepłe słowa, dużo tu zrobiły
W chwilach tych najcięższych dodawały siły.

A twoja normalność, szacunek i troska,

Kobiecość mi wracały, niechaj Matka Boska,

Za świadka mi będzie..... tak bym Ciebie chciała... 
Wojtku bywać z tobą wszędzie... ziemia wtedy mała.

I znowu łza mokra pokryła jej  lico,

A szeptem mówiła , jesteś moje wszystko.
I sama do ciebie kochany przyjadę,  

Na zawsze, chcesz tego... damy sobie radę...

 

 Переклад на українську мову: Alexander Tohanczyn:
Автор:  Wojciech Paweł Wiatr
Виталия
Хто бачив пекло , той життя цінує
І його посміх сприйме, як тутешній рай.
Слова , шо милі , що летять до неба
Приймає , як алмаз , і як квітучий небокрай
 В той час , коли від градів палає небо
Вона мені писала , знаєш, що їй треба ?
Стосунків , що без фальші , щоб не було того лиха
Щоб жити в світі , де панує спокій і лине пісня тиха....
Щоранку, виходячи зі свого схрону
Вона мені писала ...Як рухалась якась страшна мшина ,
Як лежав мертвий біля старої хати ,
Забитий пострілом з російської гармати....
І про літак , що вдалині , реве , літає,
Як ангел смерті курчий душі з України забирає...
Ось раптом вибух гучний , як сє стріляє !
Я жити ту не хочу , Павле , я вмираю....
В такі часи я говорив до неї , що не бійся та сховайся
Сиді у схроні і ракет над головами не лякайся !
Хотів ті жахи якось в жарти обернути ....
Щоби від неї страх пішов , щоби його позбутись.
Вона залишила свій дім . Бо там не ма країни....
Там якась дивна проросійська сторона ...
Час довгий вона більше не писала , вона мовчала...
І ось нарешті звістка від неї знов прийшла.
Стало сє то напередодні Новорічної ночі
Віталіна привіталась , здорова та й жива
Спитав її ,чому після тієї страшної ночі
Вона виходила на світ із свого укриття ?
Хіба не миле їй дароване життя?
Чи може маєш в собі патріотизм високі?
Чи хочеш здивувати вчинком світ ?
Вона замовкла...Мокни чорні очі .
Ні, Павле , в тей ночі я покохала , борючись....
За якусь мить вона таке казала ,
Що з давних давен вона мі покохала
За тії теплі слова , щиру підтримку ,
що у скрутні часи додали жінці сил.....
Твоя правдивість , і повага і турбота
Мнеі того так сє забракло у житті ....
І Матка Божа , свідок життя мого ,
Нехай нам буде , Войтку , Матком у подальшому битті!
Сльоза тече, тече не йде з її обличчя
Її уста тихенько шепотять слова ...
Прийду до Тебе милий , чуєш, за ніччю новорічною
Назавше , хочеш того .... повідь мі милий , чи я не є права...
Taka jest smutna historia o miłości ....